Мікропластик: страшний чи ні?

Останніми роками дослідники виявляють наявність мікропластику у воді з-під крану та в питній бутильованій воді. І це викликає серйозне занепокоєння. У 2019 році ВООЗ оприлюднила свій офіційний звіт про мікропластик у питній воді. Цей документ містить основні спостереження, висновки й рекомендації щодо цієї проблеми.

Наші волонтери допомогли перекласти звіт українською, за що ми їм дуже вдячні! Щоб вам було зручніше, ми висвітлили всі ключові питання й висновки.

Мікропластик у питній воді: можливо, немає чого боятися?

Кожен, хто переймається проблемою забруднення планети, чув про зростаюче поширення пластику в довкіллі, а також неминучий розпад цього матеріалу на уламки й часточки. Всім відомо про наслідки потрапляння пластику в організми тварин. Мережа видає купу новин: про 40 кг пластику, знайденого в шлунку кита, чи, скажімо, зображення постраждалих черепах, дельфінів, риб і птахів. Та чи впливає якось мікропластик на організм людини?

Мікропластик та його поява у питній воді

Що ж таке мікропластик? Відомо, що пластик не може повністю розкластися у природі. Він лише подрібнюється та трансформується. Швидкість цих процесів залежить від різних чинників, наприклад, контактування з рідинами, впливом температури чи хімічних сполук. Наразі не існує єдиного наукового визначення мікропластику, адже ця категорія охоплює великий спектр матеріалів із різним хімічним складом, формами, кольорами, розмірами й щільністю.

Проте на загальному рівні всі частинки пластику, менше 5 мм прийнято називати мікропластиком.

За походженням мікропластик поділяють на первинний і вторинний. Якщо перший уже спочатку вироблять в такому розмірному діапазоні (скрабуючі домішки в побутовій хімії та косметиці, блискітки, пайєтки для одягу), то другий — утворений у результаті фрагментації (розпадання пластику на часточки) під впливом різних чинників.

Три види мікропластику, що можуть загрожувати здоров’ю людини:

  1. Частки (безпосередньо шматочки пластику);
  2. Хімічні речовини (те, що вимивається з часток або те, що частки поглинають з довкілля);
  3. Біоплівки (мікроорганізми, які можуть приєднуватися й колонізуватися на частинках мікропластику).

Перш ніж потрапити в крани наших домівок або у пляшки, вода проходить довгі й різні шляхи з прісних водойм, постійно контактуючи з мікропластиком. Основні способи потрапляння мікропластику в прісну воду:

  1. Із поверхневого стоку (стікаючи з прилеглих до водойм об’єктів);
  2. зі стічних вод (утворюються під час побутово-господарської чи промислової діяльності);
  3. із каналізаційних переливів (результат зношення й ерозії очисних споруд і трубопроводу);
  4. із пластикових відходів, що розпалися (через неправильне поводження з відходами, тобто неконтрольоване викидання пластику в довкілля та звезення на сміттєві полігони й звалища);
  5. з атмосферних опадів (мікропластик, який може бути в повітрі чи на поверхні ґрунту, поглинають краплини дощу або розносить вітер).

Найвища концентрація мікропластику у воді — біля густонаселених міст. Ключовий фактор потрапляння в питну воду — його форма, розмір і щільність. Фрагменти й волокна — основні знайдені форми мікропластику. А найчастіше траплялися такі його види:

  • поліетилентерефталат (маркування «PET 1», з якого виготовляють переважно пляшки для води);
  • поліпропілен (маркування «PP 5», з якого виготовляють різну тару, в тому числі й одноразову, плівку для пакування продуктів та ін.).

Хоч і в менших кількостях, але були знайдені такі види пластиків:

  • полістирол «PS 6», з якого виробляють одноразовий посуд;
  • полівінілхлорид «PVC 3», з якого виготовляють пластикові труби.

Варто зазначити, що саме ці два види пластику — найтоксичніші, адже містять у собі такі канцерогени як стирол і хлор. Накопичення цих елементів в організмі може викликати рак.

Кількість знайдених часток на 1 л варіювалася від 0 до 1000 у прісній воді. У питній воді, для дослідження якої використовували менший розмір сітки, концентрація в індивідувальних зразках варіювалася від 0 до 10 000 часток/л.

Найменша знайдена частка мала 1 мкм, це як довжина типової бактерії. Для порівняння: товщина павутинки — від 3 до 8 мкм, а товщина людської волосини — від 17 до 181 мкм. Варто зазначити, що в дослідженнях як свіжої, так і питної води найменший розмір виявлених часток залежав від розміру сітки, яку використовували для забору зразків. Це означає, що у воді може бути мікропластик іще меншого розміру, так званий нанопластик, просто його ще неможливо дослідити через відсутність технологій.
Таким чином, порівнювати результати досліджень прісної та питної води — не можна.

Поширені пластики мають щільність від 0,85 до 1,41 г/см³ (Eerkes-Medrano, Thompson and Aldridge, 2015). У цей діапазон входить щільність прісної води (1 г/см³), тому деякі мікропластики осідають, а деякі — плавають на поверхні. На щільність мікропластику й на місце його розташування у товщі води також впливатиме утворення на його поверхні біоплівки (Shah et al., 2008). Вивчення існуючих досліджень доводять: мікропластик у воді є. Однак у яких кількостях і з яким впливом на здоров’я людини, — варто розібратися.

Простими словами: Вчені виявили, що у воді є мікропластик. Його наявність залежить від близькості водойми до населених пунктів.

Мікропластик у воді: які ризики для здоров’я людини?

1. Частки мікропластику.

Токсичність часток мікропластику залежить від площі, форми, та хімічних властивостей поверхні. Щоб оцінити вплив цих речовин після потрапляння в людський організм, важливо зрозуміти, як вони там поводитимуться. Особливо важливе питання: чи поглинає їх шлунково-кишковий тракт (ШКТ).

Дослідження ФАО (2017) та групи EFSA (2016) свідчать, що мікропластик, більший ніж 150 мкм, організм людини абсорбує та виводить із фекаліями. Зрозуміло, що в тіло людини гарантовано потраплять ще менші частки мікропластику й нанопластик. Оскільки найдовше мікропластик затримується в системі травлення, то й уплив на неї буде найбільшим. Проковтування часточок, навіть у невеликій кількості, може викликати помірне подразнення й запалення шлунково-кишкового тракту.

Під час одного дослідження виявилося, що антарктичний криль здатен фрагментувати часточки поліетилену розміром 31,5 нм на шматочки, дрібніші за 1 нм (Доусон та ін., 2018). Тож можна припустити, що мікропластик може розкладатися на менші частинки в умовах певної біологічної системи.

Наразі жодні отримані дані не пов’язують вплив частинок мікропластику в питній воді з явними проблемами здоров’я. З іншого боку, немає й достовірних даних про безпечність мікропластиків, розмірки яких достатні для того, щоб потрапити в людський організм.

2. Хімічні речовини.

При виробництві пластику реакції полімеризації, тобто перетворення низки молекул у стійку сполуку, як правило, повністю не завершуються. В результаті цього невелика частка мономерів, таких як 1,3-бутадієн, етиленоксид та вінілхлорид можуть вимиватися в довкілля. Старіння пластику й вивітрювання добавок також сильно впливатимуть на переміщення мономерів, загальний вплив яких недостатньо вивчений. Однак, якщо йдеться про інші способи викидів добавок у довкілля, то вважають, що вивільнення з мікропластиків буде порівняно невеликим.

Якщо мікропластик потрапляє в організм через питну воду, відносна ймовірність вивільнення добавок у шлунково-кишковому тракті також недостатньо вивчена, а незначна кількість доступних досліджень містить суперечливу інформацію. Зважаючи на те, що мікропластики відштовхують воду, вони мають потенціал накопичення гідрофобно стійких органічних забруднювачів (СОЗ), таких як поліхлоровані біфеніли, поліциклічні ароматичні вуглеводні та хлорорганічні пестициди.

Спожиті з питною водою мікропластики мають відносний потенціал викидів СОЗ. Їхній вплив недостатньо вивчений і залежатиме від різних чинників: відносного розміру частинок, маси накопиченої хімічної речовини, відносного рівня забруднення кишківника й часу перебування часточок у шлунково-кишковому тракті.

Щоб оцінити потенційні ризики для здоров’я, спричинених впливом хімічних речовин із мікропластиків, ВООЗ розробила консервативний сценарій впливу. Вона резюмувала значний вплив мікропластиків у поєднанні зі значним впливом хімічних речовин, застосувавши підхід граничного впливу.

Отримані результати свідчать про низький ступінь ризиків здоров’ю людини від мікропластиків та їхніх хімічних речовин, якщо вони потрапляють в організм із питною водою. Навіть якщо йдеться про високі рівні впливу. Отже, на сьогодні достеменно невідомо, як поводитимуться хімічні речовини, потрапляючи до організму людини. Саме тому було введено регуляторні норми, що обмежують використання багатьох добавок, які викликають занепокоєння в наукової спільноти. Очікується, що з часом ризики для здоров’я від них зменшуватимуться.

3. Біоплівки

Наявність біоплівок у питній воді — результат росту мікроорганізмів у трубах для питної води та на інших поверхнях (ВООЗ, 2014). У системах розподілу питної води біоплівки можуть відшаровуватися від стінок труб прямо у воду. Хоча мікроорганізми в біоплівках переважно безпечні, та є і умовно-патогенні, наприклад: Pseudomonas aeruginosa, Legionella spp., нетуберкульозна Mycobacterium spp. та Naegleria fowleri.

Особливу увагу варто звернути на мікроорганізми, що можуть викликати кишкові захворювання. Хоч і в меншій кількості, але вони також є всередині біоплівок і можуть почати розмножуватися, потрапивши в організм людини. Однак ризик від впливу біоплівки вважають набагато нижчим, на відмін від ніж високих концентрацій та різноманіття патогенів, що містяться у відходах людини й худоби та можуть потрапляти в джерела питної води. Крім того, відносна концентрація мікропластиків у прісній воді значно нижча за рівень інших частинок, до яких патогени можуть прикріплюватись.

Особливої уваги варті дослідження, в яких йдеться здатність мікропластиків ставати способом переміщення патогенів (в тому числі найпростіших та ентеральних вірусів) на великі відстані, цим самим підвищуючи передавання антимікробних резистентних генів між мікроорганізмами. Проте на даний час все одно немає точних доказів, які б свідчили про ризик для здоров’я людини від біоплівок, пов’язаних із мікропластиком у питній воді.

Під час очищення питної води виявилося, що мембранні процеси (наприклад, фільтри зі зворотнім осмосом) — ефективні для видалення частинок із приєднаними до них мікроорганізмами. А дезінфікуючі засоби інактивують біоплівки, тобто роблять бактерії неспроможними до розмноження.

Технології очищення для видалення мікропластику з води

Більшість питної води — з резервуарів, колодязів, чи пляшок — походять із поверхневих або глибокоґрунтових вод. Усю питну воду, що видобувають із поверхневих вод, фільтрують, а деяку додатково обробляють. Глибокоґрунтова вода, зазвичай вищоїї якості, бо вона природньо фільтрується крізь ґрунти й каміння. Однак існують такі механізми видалення часток:

  • адсорбція (поглинання);
  • відсіювання;
  • збирання відмінних від води фракцій;
  • осідання;
  • фільтрація;
  • мембранні процеси (мікро-, ультра- чи нанофільтрація, зворотній осмос).

Системи очищення питної та стічних вод вважають високоефективними для виведення частинок, схожих за характеристиками на мікропластик. Але певні водоочисні споруди — неефктивні або непідготовлені для оптимального усунення мікропластиків (Magnusson та Norén, 2014).

Проблема сьогодення в тому, що очищення питної та стічних вод — у багатоьох країнах недоступне або ж не завжди оптимізоване. Приблизно 67% населення в країнах із низьким і середнім рівнем доходу бракує доступу до каналізаційних систем. Близько 20% побутових стічних вод, зібраних у каналізаційних системах, не піддаються навіть вторинному очищенню (ЮНІСЕФ, WHO,2019). У цих місцевостях мікропластик у великих концентраціях може бути в джерелах питної води, не кажучи вже про небезпечніші патогени.

Ще однією загадка — чи не є процеси очищення ще одним джерелом потрапляння мікропластику у воду. Наприклад, багато мембран складаються з полімерних матеріалів. Прилади для іонообміну води також часто роблять із полімерних пластмасових матеріалів, наприклад, полістиролу (PS) та поліакрилу (PES).

Труби для води, складені з пластикових матеріалів, також піддаються абразивним процесам. Як ці процеси впливають на кількість мікропластиків у воді — ще потребує досліджень.

Отже, щоб вберегти себе від мікропластику в питній воді, варто прискіпливо вивчати, звідки саме походить вода, яку ви п’єте. Також встановлювати в своїх домівках високоякісні фільтри, наприклад, із системою зворотного осмосу. Варто уникати води з сумнівних джерел.

Висновки та рекомендації

Як бачимо, оцінка ВООЗ хоч і неднозначна, та все ж експерти схиляються до думки про відсутність підтверджених ризиків для здоров’я людини (як мінімум, через недостатню кількість інформації).

Незважаючи на це, є потреба подбати про зменшення рівня забрудення довкілля від пластику.

Якщо викиди пластику в довкілля залишаться на тому рівні, що й зараз, то вже протягом 100 років ризики, пов’язані з мікропластиком в екосистемі води, стануть широко розповсюдженими (SAPEA, 2019) з одночасно-потенційним зростанням ризику для людини.

Занепокоєння впливом пластику й мікропластику на довкілля підвищило рівень суспільної взаємодії та політичних зобов’язань. Більше 60 країн уже сплачують податки або забороняють використання пластику, насамеперед пластикові пакети (UNEP, 2018). Стратегія, направлена на зменшення кількості пластику, що потрапив у довкілля — надважлива. Навіть невеликі зусилля можуть зменшити обсяг пластику, що опиняється в природі.
Ось як можна зарадити:

  • виховувати екосвідомості та розивати культуру поводження з відходами;
  • встановлювати, налагоджувати й покращувати вже існуючі систем утилізації відходів;
  • зменшувати виробницто й використання пластику, де це можливо;
  • скорочувати кількість викидів відходів у довкілля від підприємств.

Що може зробити кожен із нас, щоб захиститися від впливу мікропластику й посприяти зменшенню його кількості?

  • Зверніть увагу, звідки надходить вода, якою ви користуєтеся, а також за можливості встановіть високоякісні фільтри.
  • Не використовуйте пластикові пляшки повторно, не користуйтеся старою пластиковою тарою і не піддавайте пластик впливу температур.
  • Якщо можливо, уникайте пластикової тари, замінивши її на скляну чи металеву.
  • Відмовтеся від використання гелів для душу й косметичних засобів із додаванням мікропластику – зараз є багато достойних альтернатив різної цінової категорії.
  • Зменшуйте попит на пластикову упаковку, не купуючи її та надаючи перевагу альтернативам. І, звичайно, мінімізуйте використання пластику в побуті, а той, що накопичився, віддавайте на переробку.